"Коли падають дерева". Відгуки ч.3

13 вересня на екрани українських кінотеатрів вийшла стрічка Марисі Нікітюк "Коли падають дерева". Появилися і перші відгуки. Продовжуємо знайомити з враженнями глядачів

Dmytro Fionik
Культурно відпочив, подивився "Коли падають дерева". Все добре, все красиво, злягання в лісі (фон Трієр), гарбузи-помідори в городі (Довженко) і циганський кінь в небі (самі здогадайтеся хто) - а фільму немає. Талановиті люди робили, прекрасно, що ми багаті такими людьми.
Але я от не можу зрозуміти, це тільки я вважаю, що СЦЕНАРІЮ НЕМА.
Дівчинка любить хлопчика, у хлопчика проблеми, дівчинка виходить заміж за нелюба це не сценарій, це фабула. Навалено смисли: бандит-гей, безвихідь провінційного життя, цигани і якийсь ні в тин ні в ворота мудак, який їх не любить. До чого все це?
Мене лаяли за те, що я розхвалив "Браму". Але вибачте, в основі "Брами" - міцна історія, сценарій. А тут?


Оскар Валерійович
"...коли варто підняти задницю..." або ж "Коли падають дерева"

Так вже склалося історично , що нам випало на долю стати свідками того, як рідний кінематограф почав прокидатися з летаргії й робити кроки в напрямку освоєння власної, безмежної території , яка виливається у цілковитій свободі вибору тем, героїв, проблематик, засобів виразності, технічних можливостей і т.д. і т.п.... Ці кроки ,звісно ж,не завжди впевнені,не завжди вірні по напрямку, результату , чи очікуваннях, але вони виправдані своєю головною цінністю - пошуком власної самобутнього форми, світогляду, "характеру" й "обличчя".... По
суті перед нами дитина,яка отримавши в посаг безмежжя свободи -"як бонус" , в додаток отримала можливість одночасно і "ходити" і "висловлюватись". І не можна звинуватити її в тому ,що цю можливість вона не використовує. І нападати за іноді не вельми втішні кроки також не варто,бо це той шлях ,який вона мусить пройти , щоб там, в далекій перспективі "простору" й "часу" набути свого чіткого "образу" й "подоби". Щоб вступати в діалог з іншими, вже з пристосуванням "на рівні", а не "все ще знизу"... Тож варто набратися терпіння... Все воно буде ... Лиш не одразу...
Так вже склалося історично що наші молоді кінорежисери потрапили в ситуацію,коли твої власні творчі "муки","спроби" й "проби" автоматично стають вищезгаданими кроками національного кіно. І сприймати це можна по-різному. Проте не можливо не оцінити й не захопитись , що під усвідомленням всієї відповідальності й ваги, а ще "пильним" поглядом доморощених і не тільки "кінокритиків" з цих спроб і кроків власного творчого шляху інколи виходять маленькі перемоги...
За таке варто наобнімати і всіляко підтримати,щоб був стимул йти далі , вперед і в перспективу...
Щось подібне з відчуттів було сьогодні... Незнана мені досі (що мені не до честі) Марися Никитюк образом головної героїні і разом з нею бере за руку й вводить в сюжет своєї історії. Історія в принципі не з нових. Всі хто має відношення до провінції впізнають. Саме так вона пахне. Саме так думає. Так живе і так помирає. "Провінційне пекло" у власному соку де все і всі зрештою приречені рано чи пізно стати добривом для свіжої городини... І врятуються лише ті,хто вирветься звідти...чи" вверх" чи просто "далі"... На цю тему написано й знято багато...але тут власне й найцікавіше...бо ця тема лише омана для тих хто дивитиметься на рівні сюжету. Для інших вона приготувала "цікавіше"... З першої сцени вона починає відкривати для тебе інтелектуально - естетичний квест по всіх закладених і виявлених пластах,здавалось би простого сюжету... І по дорозі тобі трапиться багато . І переходи в поглядах "низьке крізь високе" і навпаки і навіть тонкий чорний і просто гумор... Мені особисто на якомусь етапі все це здалося в якійсь мірі Маркесом на українську тему з його містичним реалізмом, грою метафор та змістів... Навіть пізнались нотки не пафосного поетичного кіно... Протягом фільму я то провалююсь у глибину,то винирюю на поверхню і в результаті на прикінці само по собі мене порвало...що зі мною не просто... По глибині деяких сцен явно відчутно що режисер говорить менше аніж думає й відчуває,залишаючи собі зону для підтексту....і це реально круто... Є що дивитись, про що думати і про що триндіти з друзями за чаєм...
Одним словом хороше талановите кіно,талановитої людини з талановитими людьми. Робота кожного без виключення нині принесла мені задоволення - крутий підбір акторів ( всіх без виключення). Особлива радість за визнання Насті Пустовіт в Одесі на фестивалі. Крута робота всіх в ансамблі. Операторська робота. Локації ... Все так би мовити "працювало на мету" і як на мене з більшого вона досягнута....
Даний опус звісно ж суб'єктивний...не претендує на істину в останній інстанції,але не міг не відбутись як результат талановитої роботи... акцентую на плюсах бо їх для мене багато і ними радію... Щиро раджу всім знайомим не пошкодувати свого часу і розділити цю радість зі мною і підтримати талановиту працю людей...це реально цінно... Сьогодні нас в залі було 5 штук....я як соціопат звісно кайфував від малої кількості людей поряд ,але у відношенні до фільму це трохи гнітить...
На наших очах ,наша кінематографічна ляля зробила черговий хороший крок...тож це саме той випадок коли її треба підтримати й похвалити...коли варто підняти задниці й поглянути що робиться тоді , "Коли падають дерева"....)
Сорі що довго...люблю вас)