Трохи задовго про українське кіно
Є прекрасний анекдот про слона (у кінці посту), який дуже влучно характеризує ситуацію з просуванням українського кіно в Україні.
Найближчим часом в кінотеатрах будуть іти два українсько-копродукційні фільми: “Гірська жінка: на війні” (копродукція Ісландії й України, власне, вже з учора в прокаті) і “Коли падають дерева” (копродукція України, Польщі та Македоії). Це два протилежно різних фільма.
“Жінка на війні” (оригінальна назва) – це абсолютно глядацький, цікавий, зрозумілий, красивий фільм, який, однак, було дуже влучно обрано для відкриття цьогорічного Одеського міжнародного кінофестивалю., бо у нього є ознаки фестивального кіно.
“Коли падають дерева” – дивний, незрозумілий, нудний і похмурий фільм, в якому практично всі дії героїв і режисерські рішення не мають якогось очевидного сенсу. Як на мене, це навіть не фестивальне, а просто нецікаве кіно (за винятком непоганої гри трьох молодих акторів).
Об’єднує ці два різних фільми одне: з їхніх трейлерів глядач аж ніяк не зрозуміє, що за кіно йому пропонують. Трейлери обох фільмів – це повний провал. Це безсистемна нарізка кадрів, які намагаються скомпонувати в сюжет. Камон, режисер показує нам півтори години фільма, намагаючись (як може) пояснити якусь історію, тож за півтори хвилини цього зробити все одно не вийде. Задача трейлера – не переповісти кіно, а заманити глядача в залу і змусити його ЛИШЕ ОДИН РАЗ заплатит за квиток. Трейлер – це не обман, це реклама. Після фільму глядач сам вирішить, сподобався йому фільм чи ні. Але з тими трейлерами, які зараз клепають в Україні, шанси заманити глядача на будь-яке кіно прагнуть до нуля.
Висновок і рекомендація: дуже, дуже-дуже раджу сходити на “Жінку на війні”, прекрасний і несподіваний фільм.
Трейлери – в коментарях.
Анекдот (копіпаст з інтернету):
Один новый русский другому рассказывает.
— Купил, — говорит, — слона. Слоник такой замечательный, детей на себе катает, на задние ноги встаёт по команде, утром нежно хобот на грудь кладёт — будит, на целый день хорошее настроение. Чудо, а не слон.
— Я бы тоже купил, — второй отвечает.
— Так покупай у меня.
Через неделю встречаются, второй говорит:
— Слон просто кошмар какой-то. Мебель всю поломал, везде срёт большими кучами, есть постоянно просит, топает, спать мешает. Купи слона обратно.
— Не, брат, с таким настроением ты слона не продашь.
За "Коли падають дерева"
Довгоочікуванний фільм. Всі порадники казали, що це новий параджанов/ільєнко. Що можна сказати. По всьому видно, що режисер людина освідчена і обізнанна. Не знаю як, але йому вдалось поєднати "Йожика в тумані" і "Табор уходіт в небо" з додаванням "Моєго ласкового і нежного звіра". Також можна сказати, що режисер знайомий з творчісттю великого Гоголя і дивися "Тіні забутих предків" про що свідчить сцена совокупленія на болоті вночі і в тумані. Взагалі, туману в фільмі багато. Не обійшлося тут і без Квентіна, що теж приятно. До чого тут цигани, спитаєте ви? А ху його знає. Ви б може подумали, що це недоліки сценарію, а я вважаю, що це заявка на серіал. Ну і куди ж без Таркоського? Фінал "Соляріса він просто переніс у свій шедевр і значно вдосконалив від чого Соляріс не постраждав.
А фінальна проходка головного героя -Шрама по волнолому на 13й станції фонтану, очевидно має свідчити, що йому таки відбили яйця, що б не трахався в тумані на болоті.
Про акторів окремо. Грають, як собаки, тягнуть тую сверхзадачу, як режисер учив і всьо на істеріке, а воно не туди.
Переконаний, що цю мішанину автортетні українські критики назвуть - новим, українським поетичним кіно. І всі кєбенематографісти дуже будуть радіти цьому.
Що хочеться побажати режисеру?
В добру путь!
В Польшу.
На клубніку.
Пока не пізно.
П.С. До Ільєнка, як до неба пішки
Мала необережність піти на допрем'єрний показ фільму "Коли падають дерева".... На 20-ій хвилині фільму звідти пішла. Жах. Тепер розумію, чому там македонські гроші і польський оператор. Тваринне злягання, яке називають сексом... навіть не еротикою.. Голлівуд відпочиває. Матюччя, мордобої... Дивилась тільки 20 хвилин, а відчуття таке, що тебе "занурили" в багно і не дають вдихнути свіже повітря.... Єдине тішить, що молода режисерка більше не писатиме книжки... Це називається - приїхали. І хай там що зараз не казатиме тернопільська еліта, яка була присутня на показі, мовляв, соціальна тема й "еt cеtеrа", прошу вибачення, здається, законів моралі ще ніхто не відміняв. Нове українське кіно? Чому, чому всі "творці" вирішили, що публіка (а це ми з вами) хоче тільки такого кінопродукту: де насилля, обман, жорстокість, кров. Це в нашій ментальності, пані Марисю?
Oksana Kachurivska
Основне призначення мистецтва - збуджувати емоціі. Проте ніколи ніхто не говорив про позитив.
Якщо дивитись з цієї точки зору, то фільм «Коли падають дерева» мав безумовний успіх, залишивши зал в глибокому нерозумінні, нищівній критиці та щирому захопленні.
Фільм загострив відчуття кожного, спонукав до роздумів, дивував та шокував водночас.
Ідеальне відображення дійсності в конкретно-чуттєвих образах, гострота сюжету, насиченість та яскравість персонажів безумовно заслуговують оплесків)
Браво, Марися!
Андрій Вацик
4-річне дівча грає на стільки справжньо і талановито, що тільки заради неї вже варто сходити на новий український фільм «Коли падають дерева», який оце з’явився в прокаті в Тернополі. Дівчинку звати Соня Халаїмова, вона дитина акторів. Якби не Соня, режисерка Марися Нікітюк планувала спрощувати роль, бо для дітисьок, які приходили на кастинг, ця роль була заскладна. Соня Халаїмова записалася на проби поза 100-ою, а тепер на неї покладають великі надії в українському кінематографі.
У своєму фільмі Марися Нікітюк намагалася зробити такий собі зріз певного пласту сучасного соціуму. Вийшла дуже якісна, але при цьому таки депресивна, з посилом на безвихідність драма. Водночас у фільмі вистачає гуморних моментів (точно посмієтеся), філософських казань. На початку – 5-хвилинка еротики, по ходу – трохи бійок, стрілянини і трупиків. А загалом фільм – про любов, чи може – про нелюбов. Про конфлікт поколінь, про конфлікт світоглядів.
Кінцівка – обривиста, в стилі «продовження придумай собі сам». Чергове українське кіно, яке мені сподобалося.
Рекомендую!
П.С. Жодне дерево у фільмі так і не завалилося).
З цікавинок:
- У 2016 році сценарій фільму став переможцем церемонії ScripTeastAward, яка проводилась у рамках 69-го Каннського міжнародного кінофестивалю.
- Стрічка отримала державне фінансування у розмірі 10 млн грн.
- Кастинг-директор Алла Самойленко, яка відбирала кандидатів на головну роль, під час перегляду кандидатури Анастасії Пустовіт зіграла з нею епізод на пробах, причому все вийшло на стільки гармонійно, що Нікітюк впросила її зіграти у своєму фільмі. Самойленко вернулася до акторства після 20-тирічної перерви.
П.п.с. Фальчук Лілія, при бажанні - сходи, мала капець як схожа на твою малу;)
Oksana Kachurivska
Основне призначення мистецтва - збуджувати емоціі. Проте ніколи ніхто не говорив про позитив.
Якщо дивитись з цієї точки зору, то фільм «Коли падають дерева» мав безумовний успіх, залишивши зал в глибокому нерозумінні, нищівній критиці та щирому захопленні.
Фільм загострив відчуття кожного, спонукав до роздумів, дивував та шокував водночас.
Ідеальне відображення дійсності в конкретно-чуттєвих образах, гострота сюжету, насиченість та яскравість персонажів безумовно заслуговують оплесків)
Браво, Марися!
Андрій Вацик
4-річне дівча грає на стільки справжньо і талановито, що тільки заради неї вже варто сходити на новий український фільм «Коли падають дерева», який оце з’явився в прокаті в Тернополі. Дівчинку звати Соня Халаїмова, вона дитина акторів. Якби не Соня, режисерка Марися Нікітюк планувала спрощувати роль, бо для дітисьок, які приходили на кастинг, ця роль була заскладна. Соня Халаїмова записалася на проби поза 100-ою, а тепер на неї покладають великі надії в українському кінематографі.
У своєму фільмі Марися Нікітюк намагалася зробити такий собі зріз певного пласту сучасного соціуму. Вийшла дуже якісна, але при цьому таки депресивна, з посилом на безвихідність драма. Водночас у фільмі вистачає гуморних моментів (точно посмієтеся), філософських казань. На початку – 5-хвилинка еротики, по ходу – трохи бійок, стрілянини і трупиків. А загалом фільм – про любов, чи може – про нелюбов. Про конфлікт поколінь, про конфлікт світоглядів.
Кінцівка – обривиста, в стилі «продовження придумай собі сам». Чергове українське кіно, яке мені сподобалося.
Рекомендую!
П.С. Жодне дерево у фільмі так і не завалилося).
З цікавинок:
- У 2016 році сценарій фільму став переможцем церемонії ScripTeastAward, яка проводилась у рамках 69-го Каннського міжнародного кінофестивалю.
- Стрічка отримала державне фінансування у розмірі 10 млн грн.
- Кастинг-директор Алла Самойленко, яка відбирала кандидатів на головну роль, під час перегляду кандидатури Анастасії Пустовіт зіграла з нею епізод на пробах, причому все вийшло на стільки гармонійно, що Нікітюк впросила її зіграти у своєму фільмі. Самойленко вернулася до акторства після 20-тирічної перерви.
П.п.с. Фальчук Лілія, при бажанні - сходи, мала капець як схожа на твою малу;)
Немає коментарів:
Дописати коментар