"Таємний щоденник Петлюри". Відгуки ч.4

6 вересня на екрани українських кінотеатрів вийшов фільм Олеся Янчука "Таємний щоденник Петлюри". Подія довгоочікувата і знакова. Відтак не забарились і відгуки. Отже наступна частина

Kateryna Chepura

Таємні щоденники Симона Петлюри.. . Ох...
Не знаю і не розумію, що ж з нами не так 😞
Затягнутий чи то історичний чи то біографічний, чи то художній фільм, що як на мене геть викривлює образи історичних персонажів, яких туди понапихали.

Петлюра гламурний, чистенький, завжди причесаний, (навіть в окопах), тусовщик, котрий в еміграції сидів по модних кафешках поки український народ потерпав від більшовицького терору 😞

Геть неприродні діалоги (за деякими винятками) часто просто порожні обличчя персонажів, постановочні штучні масові сцени, з претензією на драматичність, незавершені конфлікти, жахливий монтаж 😞

Радію, що в фільмі таки є дещо позитивне. Найбільше мене порадували жінки. Ірма Вітовська, Тетяна Міхіна і Вікторія Янчук. Хороші акторські роботи, справжні емоції. Ложечкою догтя звісно стало те, що Вікторія Янчук - це ніби як 14-річна дівчина хоча їй з великою натяжк можна дати мінімум 17. Крім того, на скільки я знаю, смерть батька і судовий процес який заплямував його пам‘ять вона сприйняла дуже болюче, цього у фільмі немає... Хоча для людей яким це невідомо все буде ок, хоча це і несправедливо, адже вбивство Петлюри, по суті, перекреслило життя його доньки яку гнобили решту днів через що вона дуже хворіла і померла в 30 років.

З чоловіків хороші акторські роботи Тараса Жирка і Олександра Задніпровсього. Чого не скажеш про решту акторів які просто грали карикатурних перебільшених історичних особистостей геть відірваних від реальності, наче вони ніколи не були живими людьми 😞 А Винниченку навіть схожу борідку не змогли зробити 😞

Словом, я не казатиму, що не треба йти. Українське кіно варто підтримувати гривнею, але я ще не визначилась корисний чи шкідливий цей фільм навіть з пропагандистською метою 😞


Daria Gonhchar

Маман сьогодні потягнула мене на фільм "Таємний щоденник Симона Петлюри". Я хочу стати дипломатом, тож у цьому фільмі знайшла для себе цікаві моменти. Але, на жаль, їх було не так багато, як мені хотілося і як могло бути.
У грудні минулого року я дивилася "Кіборгів", і ці два фільми можна порівняти за кількома критеріями.
- Емоційність
"Кіборги" були насичені зворушливими моментами, коли плакав весь зал. Реально дуже чуттєвий фільм, якщо не бачили, обов'язково подивіться.
А "Таємний щоденник Симона Петлюри", хоч і теж про війну, - нудніший і не такий емоційний.
- Гра акторів
В обох кінострічках акторська гра була чудова, але все ж таки, на мою думку, в "Кіборгах" було набагато більше яскраво зіграних персонажів. У "Щоденнику" мені запам'ятався французький журналіст.
- Заповненість залу
У малому залі кінотеатру "Олімп" на фільмі "Таємний щоденник Симона Петлюри" окрім нас із мамою було лише 6 людей (на нудних моментах я перераховувала їх та дивилася на їхні зачіски). А на "Кіборгів" прийшло понад пів залу глядачів.
- Кінець фільму
Наприкінці сьогоднішнього сеансу всі тупо повставали і вийшли з залу без будь-яких яскравих емоцій. А після стрічки "Кіборги" абсолютно всі були з напухшими очима, та деякі, не спромігшись встати, залишилися на місцях у сльозах.
Ну і зрештою те, з чого треба було почати - афіша. Дивлячись на афішу і назву фільму - "Таємний щоденник Симона Петлюри", - логічно подумати, що у фільмі повно любовної романтики або чогось такого. А насправді все зовсім не так. Майте на увазі :)


Andrii Rukkas


"Таємний щоденник Петлюри" або свіжі враження від хорошого, а головне потрібного фільму та критичні зауваження, котрі хоч може і гострі, однак мають на меті зробити фільм ще кращим (Ч.3).

Окремо варто зупинитися на ключовій фігурі усього фільму – Симоні Васильовичі Петлюрі. Його добре зіграв актор Сергій Фролов, котрий виглядав досить подібним на свого героя. Щоправда, як завжди підвів одяг. Традиційно забагато було «паризького шику», а капелюхи на акторові були явно завеликі, тому виглядали дуже кумедно, насунутими глибоко на вуха. Однак, не це головне.
У фільмі Петлюрі відчутно бракує позитиву. Окрім здобуття «Арсеналу» інших його перемог не показано. Замість фантазійних епізодів можна було показати реальні моменти тріумфу і слави, які дійсно пережив Головний отаман – наприклад, вступ Петлюри разом зі своїми гайдамаками до Києва у березні 1918 р. (це суттєво б підірвало усталений міф про те, що до міста першими увійшли німці); вступ Директорії до Києва у грудні 1918 р.; урочисте проголошення Акту Злуки у січні 1919 р. на Софійській площі; наступ українських військ наприкінці літа 1919 р.; парад українських військ перед своїм головнокомандуючим у Києві в травні 1920 р.
Петлюра у виконанні Сергія Фролова постійно тужить і кається, в очах у нього вічний сум. Такий песимізм суперечить оптимістичній вдачі Петлюри. Мемуаристи одностайно згадують, що навіть попри найтрагічнішу ситуацію на фронті, Петлюра завжди справляв на всіх бадьоре враження, надихав впевненістю і оптимізмом, піднімав віру, надавав надію. Так, наприклад у «трикутнику смерті» наприкінці листопада 1919 р., коли українська армія опинилася у найтрагічнішій ситуації звідусіль оточена ворогами, Петлюра, звертаючись до вояків говорив: «Дивлячись на всіх вас тут, пригадую і пізнаю не одне ім’я й обличчя тих людей, з ким мені пощастило починати працю й боротьбу за волю України. В тому тяжкому стані, в якому перебуває українська армія в цю хвилину, може декому в серце закрадеться думка – чи не пора, мовляв, нам сказати: «Не тратьте, куме, сили, спускайтеся на дно». Немає більшої помилки, коли б хтось з нас так думав. Чи ми своєю боротьбою здобули для України що-небудь? Так наша боротьба в історії українського народу буде записана золотими літерами. Ми вступили на арену історії тоді, коли весь світ не знав, що таке Україна. Ніхто не хотів визнавати її як самостійну державу, ніхто не вважав наш народ за окрему націю. Єдиною боротьбою, упертою і безкомпромісною, ми показали світові, що Україна є, що її народ живе і бореться за своє право, за свою свободу й державну незалежність! Ті, що легковажили наш рух, тепер побачили, що ми така сила, якої не можна брати під увагу… Признаймося без гордощів і без зайвої скромності, що за час нашої… боротьби, ми створили Українську Націю, яка й надалі активно боротиметься за свої права, за право самостійно і ні від кого незалежно порядкувати на своїй землі!». Такі полум’яні слова Петлюри надихнули вояків, котрі невдовзі пішли у Перший Зимовий похід тилами «білих» і «червоних», і зберегли ядро армії для наступного етапу боротьби. Що ж ми бачимо у фільмі? Кудись йде колонна вояків, до неї підходить Петлюра і питає про отамана Волоха. Йому відповідають, що той пограбував Державну скарбницю і перейшов до більшовиків. Петлюра наказує воякам йти в іншому напрямку, доганяти Волоха. Все. Нединамічний епізод, який мало що дає глядачеві та викликає додаткові питання хто такий той Волох і чому він вкрав скарбницю. Натомість нарада з командирами корпусів, обговорення катастрофічної ситуації і пошук виходу з неї напередодні Першого Зимового походу, який врятував армію від остаточного розгрому, мала б значно більший ефект.
Петлюра залишив нам велику публіцистичну та епістолярну спадщину. Сьогодні вже опубліковано 5 томів написаних ним документів, листів та статей. Сценарист міг би, спираючись на оригінальні твори, вловити петлюрівський стиль і зробити мову актора максимально наближеною до мови самого Головного отамана. Інакше кажучи, Петлюра кіношний міг не заговорити мовою Петлюри реального. У фільмі ж він говорить дуже по-сучасному, відповідно до норм літературної мови початку 21 століття, позбавленої жодних індивідуальних рис. До того ж, постійний сум і трагізм, який весь час випромінює актор, підводять глядача до хибної думки про те, що Петлюра розчарувався, опустив руки, зневірився. Однак, це було не так. На відміну від інших, показаних у фільмі, лідерів Української революції – Грушевського і Винниченка – Петлюра, попри поразки та скрутні умови емігрантського буття, не відійшов від активної політики, продовжуючи активно і невтомно працювати для української справи. Ось, що писав Петлюра тоді:

– «Перемагають організовані й не розпорошені. Ця істина, оправдана і віковим досвідом, повинна й нам за вказівку та memento на чужині стати. Вагу організації ми особливо повинні відчути перед тим завданнями, що стоять перед нами, і іменно на чужині, як частиною нації, що розпочала організацію своїх сил для осягнення державного ідеалу. Не роз’єднаним, не розпорошеними ми їх можемо здійснити, а збитими докупи, зв’язаними єдністю зусиль і підпорядкованими вищим вимогам національної справи» (1 листопада 1925 р.);

– «Не забуваймо про меч; учімося міцніше тримати його в руках, а одночасно дбаймо про підживлення нацією моральних елементів її буття – творчої любові до батьківщини, сторожкости до ворога та помсти за кривди, заподіяні ним, – в симбіозі яких знайдемо і вірних шлях до звільнення і програму для будівництва»! (22 січня 1926 р.);

– «Існує за кордоном уряд УНР на чолі з Симоном Петлюрою. Позбавлений території, уряд цей проте не припиняє боротьби за визволення України» (18 квітня 1926 р.);

– «Так, тільки обличчям до заходу! Тільки національна, ні від кого незалежна українська держава! Це ми ісповідуємо твердо і непохитно. За це ми боролися, боремося і боротимемося до краю. І в цій боротьбі за визволення нашої отчизни, за відбудування людського життя на Вкраїні, за відновлення нашої державности, нам, що ведемо ту працю на чужині, велику моральну допомогу дає те, що так думають і до того ж ідуть і свідомі сини свого народу і там, на поневоленій батьківщині» (18 квітня 1926 р.).

Погодьтесь ці слова Петлюри не втратили своєї актуальності для нас і сьогодні! Вони могли б стати прекрасним завершенням для всього фільму, стати тим «мостом», який зв’язав б Петлюру із сучасною незалежною Україною (однієї фрази в титрах про те, що через 65 років після смерті Головного отамана Україна здобула незалежність, для цього замало).
Зневірений і тужливий Петлюра, що кинув справу, для Кремля жодної безпеки не становив. Натомість ось такий Петлюра, що не склав зброї, що випромінював непохитну віру, що надихав на продовження боротьби, якого слухали і слухались українці не тільки в еміграції, але й на поневоленій батьківщині, був небезпечним для більшовиків. Саме такого Петлюру борця, а не нитика, й було вбито в Парижі у травні 1926 р. Саме такого Петлюру ми потребуємо й сьогодні.
PS Я майже нічого не сказав про військову уніформу у фільмі. Це може бути тема для окремого тексту, однак все ж висловлю кілька головних, на мою думку, зауваг. Перше, чому на маршальських погонах Пілсудського немає схрещених булав? Забули?! Завдяки вікіпедії цього прикрого кіноляпу можна було легко уникнути. Друге, чому на касках Адріана, які носять українські вояки у 1919 р. (вони показані у кількох епізодах крупним планом) був двоголовий царський орел, а не український тризуб? Добре відомо, що на місце російського гербу, козаки і старшини кріпили українські кокарди, або за їх відсутності малювали тризуб фарбою.