Київ, пізній вечір.
Супермаркет. Минаючи один із відділів, зупинив погляд на продавцеві. Добре, світле обличчя, сумні очі, коротке волосся. Хоч має зморшки біля очей, але молодий погляд. І мені знайомий цей погляд. Одяг з елементами стилю мілітарі, на руках тату. Знаю цей погляд, я бачив його на фронті тисячі разів. Погляд... Сумний і глибокий, мовби спрямований у далину. Я навіть не запитував, чи він ветеран. Я був у цьому впевнений.
- Де воював? - запитую.
- Промка Авдіївка.15,16 рік.
Я усміхнувся і пішов у кондитерський відділ, вибрав там найкращий бельгійський гіркий шоколад.
Гіркий шоколад у нашому батальйоні «заходив» краще, ніж кава. Тому в мене він асоціюється з найважчими і водночас - із найтеплішими споминами, - бо це також дружба, братерство, відповідальність.
Я повернувся до цього чоловіка і подарував йому бельгійський шоколад.
- Вітання від 30 ОМБР!
Він усміхнувся, на декілька секунд очі заблищали, а потім знову ніби запали у глибину.
Ми більше не бачились. Може і не побачимось. Я не запитав його ім‘я...
Ви теж бачите таких людей. Мабуть, щодня. Їх багато. Ці люди пережили більше ніж ми - страшного і сумного. Вони нас захищали і захищають сьогодні. Не забуваймо про них, даруймо їм «гіркий шоколад» - адже це символ, який вони розуміють.
А тепер розумієте і ви.
Немає коментарів:
Дописати коментар