Втративши останні крихти здорового глузду, як справжня маніячка 
:) я знову пішла сьогодні на "Чорний козак".
:) я знову пішла сьогодні на "Чорний козак".
Сиджу і співаю: "Гей була в мене коняка, тай коняка-розбишака, була шабля ще й рушниця, ще й дівчина-чарівниця. " Гарну пісню написали Єдлічка з Щоголєвим, а Чабанюк геніальний фільм зняв.
Я колись передмову Шевченка до "Кобзаря" читала і вичитала в нього закид сучасникам, що не бачать вони свого народу таким, як Бог його сотворив.
Люди, які "Чорного козака зняли, вони українському народу показали, яким його Бог сотворив. Дзеркало, в якому правда. Наче мені мене показують, і те видно, чого я сама ніколи не бачила, але є воно в мені.
Ми так живем в Україні сотні і сотні років. Зубоскалимо і пліткуємо, а ще дбаємо, щоб котів і голубів було рівно стільки, скільки треба, і дурять нас писарі, а грішники з того світі приходять зорати поле. Святі приїздять на білих конях і приносять сніг, а подоляночка будить землю навесні. І козак Мамай висить на стіні, бо ще й хати не було, а Він вже Був.
(Є маленька неточність, у фільмі жінки носять на шиї коралі і баламути. Я баламутів не маю, не надбала, а коралі є. :)
:)
В рецензіях пишуть про аматорство, а я аматорства не помітила. В тому місці, де абсолютна більшість професіоналів зупинялись, штампуючи сотий варіант водевілю на "українську тему", творці "Чорного козака" продовжили копати, розгребли намул і добрались до джерела. Врешті, геніальність - це ж не диплом чи професійний досвід, вона або є, або - нема. Можна вважати знімальну групу умовного "Москвича в Карпатах" - професіоналами, тільки тоді давайте вже Довженка назвем аматором і , нарешті, відновимо світовий гармоніус.:)
:)Оксана Яцюк
Оце кілька днів хочу написати і мучусь, чи варто, чи не набридла я вам своєю патетикою. Шевченкові сумніви "для кого я пишу, для чого..." і до мене вчепились. Та що вдію, як подивилась "Чорного козака", так і крутиться в голові пісня про коняку. Музика у фільмі бездоганно підібрана, то фоном "чорна земля ізорана" награють, то подоляночку наспівають, а "Гей була в мене коняка" - це і логічне завершення сюжету, і місточок між поколіннями українців. "Нерозривна єдність часів, душ, сил і здібностей" - написала про останні хвилини фільму Valentina Lenivkova,і я теж це відчувала. Співають "Гей була..", і ми розуміємо, що нічого не закінчилось, кінця немає в цій історії, втрачаються шаблі і коняки, але дух незнищенний, чи ми в лісі, чи в полі, чи з плугом, чи з шаблею - завжди є хтось, хто озветься на наш поклик.
"Чорний козак" - і є таким покликом. Як і "Щедрик", до речі.
Оксана Яцюк
ВідповістиВидалити15 хв. ·
"...була шабля, ще й рушниця, ще й дівчина-чарівниця".
Продовжую з Божою поміччю.
Остання пісня з "Чорного козака" - не народна, а має конкретних авторів. Музику написав композитор Алоїз Єдлічка, а слова - харків'янин Яків Щоголев. От про Щоголева і хочу розказати.
Як людина з минулим порядної української дитини, я, звичайно, знаю вірші Щоголева. І ви знаєте, хоча, можливо, і не здогадуєтесь про це. Нумо, згадайте:
Висне небо синє, синє, та не те
Світить, та не гріє сонце золоте...
або
Я люблю веселий ранок холоднючої зими
Як на двір, на стіни, ганок, і на шлях за ворітьми
Упаде із неба промінь, дим пов'ється з димарів...
Якщо мене не зупиняти, я довго декламуватиму про школярів з гринджолами. Цікаво, що я навіть не уявляю, звідки знаю ці вірші. Десь в глибокому дитинстві їх вивчила, а минулої осені бабуня вирішила, що і Мефодця обов'язково має знати вірш про осінь. Я ж кажу - порядна українська дитина...:)
Так от, Яків Щоголев написав не тільки про осінь, зимовий ранок, а й вірш "У полі"( "була в мене коняка") І, можливо, написав би набагато більше гарних віршів, якби не прикрий випадок у його житті. Щоголев писав вірші ще з гімназії, в 1846 році його твори, надруковані в альманаху "Молодик" побачив Белінський, той, що "особєнно любім" російським демократами. Важко переоцінити внесок Белінського в розвиток української літератури! Шевченко йому не догодив, бо написав "пасквіль на імператрицю", а вірші молодого Якова Щоголева просто не сподобались. І не знайшлось нікого з качалкою, щоб врозумити "учітєля". Критичний відгук Белінського так вразив Якова, що він спалив свої вірші і зосередився на практичних речах - навчанні та службі. Закінчив Харківський універитет і працював секретарем Харківської міської управи.
Я, звичайно, полізла в гугл шукати, що ж там написав Белінський. Знайшла цитату. "Боже мой, сколько в Украине поэтов! Что, если б там было еще и вполовину столько же читателей, да это была бы одна из образованнейших стран Европы." - та була б, пане Белінський, була б, якби Російська імперія не обернула більшу частину українців на кріпаків. А далі критик перераховує українських поетів, лише"ізбранних", як він каже, бо дуже вже багато розвелось, але і "ізбранні", на його думку, "больше отличаются усердием и трудолюбием, чем талантом." В список ізбранних потрапив і Щоголев. Здається мені, що це була не одна згадка про Якова, але більше я не знайшла. Якби там не було, для молодої людини прочитати про відсутність таланту - майже вирок.
Яків повернувся до віршів років через десять, а в 1860 в Кулішевій "Хаті" надрукували і мою улюблену "коняку", зустрічала ще назву цього вірша "У полі" та "Гречкосій".
Для української людини вірш наповнений символами. Шабля, рушниця, ляхи, турки - покоління Щоголева сумувало за "славними прадідами", прикро було, що нащадки козаки перетворились у гречкосіїв... Орали нивку та зберігали пам'ять про предків. Щоб нитка не порвалась. Щоб через і через сотні років нащадки чули їх поклик .
Пишуть, що Яків Щоголев вірив в Бога, дбав про родину і любив природу.
Вірш "Гей була в мене коняка" поклав на музику композитор Алоїз Єдлічка, українець чеського походження. Яків Щоголев був здивований і приємно вражений популярністю своїх віршів, і тим, що вони стають піснями. Ох, якби ж він знав, що і через сто п'ятдесят років діти читатимуть "Осінь" і "Зимовий ранок", а дорослі співатимуть "Гей була в мене коняка.."!
ВидалитиАле я стільки пишу про вірш, а ви ж хочете прочитати! Додам у кінці допису один з варіантів, а посилання на пісню - в першому коментарі,звідти і взяла текст . У вірші я не можу зрозуміти рядок "за буджацькими степами". Тлумачу для себе, що десь є "наші з бунчуками", є чи були, що це згадка про розквіт Гетьманщини, але що було за буджацькими степами, що потребувало "наших " - не збагну. З географією у мене все життя погано.:)
А взагалі вірш про те, що для кожного знайдеться діло. Навіть в час розпачу і смутку, навіть якщо втрачена воля для народу і надія для людини, треба робити те, що можеш. Але без діла не сидіти. І "гріти казанок"...
Гей була в мене коняка
Тай коняка розбишака
Була шабля ще й рушниця |
Ще й дівчина чарівниця | (2)
Ту коняку турки вбили
Ляхи шаблю пощербили
І рушниця поламалась |
І дівчина відцуралась | (2)
За буджацькими степами
Їдуть наші з бунчуками
А я з плугом і з косою |
Понад нивою сухою | (2)
Гей гей-гей мій чорний воле
Степ широкий стерня коле
Вітер віє повіває |
Казаночок закипає | (2)
Гей хто в полі озовися
Гей хто в лісі одкликнися
Йдіть до мене вечеряти |
Серце моє звеселяти | (2)
Зук луна, за лугом гине
Казаночок стигне стигне
Вітер віє повіває |
Казаночок застигає | (2)